"СВІДКИ АБРАХАМА" (Гайдаш Микола)

         Можна було зважити на багато яких обставин, але краще чесна власна думка, ніж потім будуть думати, що я поступилася правдою і зробила рецензію на замовлення. Я поважаю автора цього твору, як чесного і порядного форумчанина, але прошу розглядати дану рецензію без жодних проекцій на особистість автора.

        Перше і саме головне - я не розумію, чому цю книгу вилучали з електронних бібліотек? В ній принципово, немає нічого, щоб могло образити будь-кого будь-чим. Вірогідні з чиєїсь точки зору "нападки" на існуючі релігії виглядають надто блідими, млявими та неаргументованими у порівнянні із запропонованими свого часу творами на цю тематику Теофіла Готье та Лео Таксіля. Якось зовсім недоречно виглядають конкретні посилання на сторінки Біблію, викладки з фізики високих матерій, астрономії та нудно-одноманітні, через неодноразові повтори, дискутування з пересічними людьми в якості представників інших релігій.
        Загальне враження - це дуже слабкий літературний твір з не менш слабким художнім змістом. Тепер детальніше: сюжет вражаюче примітивний - ГГ-молодика за один раз під час проповіді дві дівчини переконують пристати до нового віровчення. Одна з них стає його коханою і другим ГГ цього твору. Вони щасливо любляться, аби під кінець твору у близько осяжному, не менш щасливому майбутньому гарантовано одружитися один з одним. Все це відбувається на тлі трохи не безперервних проповідей і теоретичного напучування читача у перевагах нової віри "свідків Абрахама". До решти твору важно зорієнтуватися, чи то художній твір на релігійну тематику, чи то проповідь нового віровчення художніми засобами. В обох випадках ці спроби виглядають цілковито невдалими, через що твір читається вкрай важко, бо поєднати такі різні за значенням речі у щось читабельне доволі важко і, перепрошую, письменник, який береться за це, повинен бути наділеним неабияким творчим хистом.
Головні герої - дівчина і хлопець, відповідно настільки цілковито позитивні, що всі їхні минулі вади після їхнього, дивовижно легкого подолання, перетворюються на справжні чесноти.
        ГГ-молодик на початку твору нудиться від невизначеного власного майбутнього. Насправді він ще нічого, хоча б толком і не шукав, але його справедливо ображає те, що йому, як випускнику університету, нічого державою не запропоновано в сенсі подальшої роботи, їхати ж у село вчителем фізики за отриманим, фахом він не хрче, бо встиг звикнути до міського життя з усіма його принадами. Цей ГГ сам визнає себе не спроможним до справжніх дій "гнилим інтелігентиком" і конче бажає, аби ним керувала вольова, але приваблива жінка.("йому швидше подобалось би виконувати примхи вольових пань, аніж самому організовувати якусь авантюру").
        ГГ-дівчина, цьогорічна випускниця гімназії, майбутня першокурсниця університету, войовнича проповідниця віровчення Абрахама, яка досконало знає існуючі віровчення та філософію на рівні викладача вишу, природжений оратор ("як він любив її у такі моменти, її блискучу логіку ДОСВІДЧЕНОГО оратора") та непереможний, агресивний диспутант (ГГ торочить що він її кохає, а вона не слухає його, бо продовжує йому ж проповідувати!). Проповідями вона, випускниця ліцею, виявляється займається вже тривалий час.
Попри всі вище-означені якості обидва ГГ виглядають напрочуд одномірними, пласкими та нудними і все завдяки тому, що психологічна складова їхніх характерів не розкрита, а всі їхні дії схожі на рухи від мотузяного смикання ляльок недолугим лялькарем.
        ГГ їде до мами у гості, аби розповісти про свою наречену, а перед тим у нього і ГГ-його дівчини виникає диспут з католиком, по приїзду з гостин, вона чомусь ??? попервах питає свого коханого, не як сприйняла її його мати, а як він закінчив диспут з тим віруючим. Так і не дослухавши його вона починає знову проповідувати йому. Це ознаки початку якогось релігійного фанатизму - важко сподіватися, що відношення до такої людини у читача буде надто позитивним, як того вперто хоче автор. ГГ-ям все напрочуд легко вдається, а перешкоди виглядають такими несуттєвими, саме завдяки тому, що вони свято вірять у віровчення свідків Абрахама - "їхні обличчя світилися, їхні очі блищали священним світлом…."
         Хто такий Абрахам, чиїми свідками є ГГ? Це підполковник-ракетник у відставці, який ледь-ледь з'являється у творі, аби так само раптово зникнути. Він пише свої Писання Абрахама, сутність яких непреложна для його послідовників, які проте невідомо на чому ґрунтуються, як і невідомо якими першоджерелами користувався їхній автор, окрім того що він мав можливість в усний спосіб ознайомитися з проповідниками протестантських та іудей-християнських церков під час знаходження в лікарні. Про те, що він щось самотужки читав взагалі нічого достеменно невідомо. Це напрочуд зовсім не, як повинно здаватися за всіма вимогами до такого типу засновників віровчень, харизматична людина. Напрочуд, це людина, яка у творі виглядає категорично непереконливо до тієї ролі, яка повинна на неї лягти в якості пророка нового віровчення. Дивує і той факт що, Абрахам - Харченко їде на заробітки за кордон, навіть не збираючись прощатися з власною паствою!!!
         Інші та другорядні герої твору: всі до кого звертаються ГГ-ї з проповідями, або без опору майже одразу стають ревними прихильниками нового віровчення, або посоромленні не менш обов'язковою поразкою уникають подальшого дискутування.
         Мова твору доволі нерозвинена, часом суха, іноді ж доста насичена канцеляризмами; "Правда, ОДНОМАНІТНІСТЬ сільських ПОРЯДКІВ, низька, як на його РІВЕНЬ міського ЖИТЕЛЯ, ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА НАСИЧЕНІСТЬ сільського побуту, потрохи почала обридати і навіть гнітити", "вони ПОСТАНОВИЛИ разом відвідувати бібліотеку", "це від слабосилля так званого СТРАТЕГІЧНОГО РОЗУМУ"
- або ж мовні недоречності побутового рівня; “Бо з дурним треба говорити по-дурному…” – зразу відповів дядько Микола… “Тут таке майже викристалізоване переконання”, – ГГ побачив у цьому цікавий ФІЛОСОФСЬКИЙ ФІНТ…" - навіщо це ???
- у творів надто багато інших недоречностей, плутанини і неясностей, важко читаємих місць і місць, які, прочитавши, важко зрозуміти через кострубату мову, що особливо позначилося на релігійних роз'ясненнях. Ось кілька прикладів:
- "ми, люди, повинні зменшувати дику жорстокість і збільшувати розумність Всесвіту" - а не дику жорстокість, а просто жорстокість, а як збільшити "розумність" Всесвіту ???
- “Бог уже існує в людстві, в його ідеях, – але ще не настала остаточно його пора…” - яка його "пора" повинна колись настати ???
- "Абрахам додає, що Бог – не тільки начало впорядкування, але й мета нашого прогресу… при цьому в Абрахама демократичний підхід – Бог “розчинений” головно в людстві, постає завдяки обраним, що відчули свій поклик у служінні Богу, і хоч, правдоподібно, Творець не є зараз досконалим, але постане як вершина вдосконалення…” - куди і як він має поставати, що таке є поставання, як вершина досконалості ???
- "ми повинні відчути у собі поклик до вдосконалення – і іти з цим покликом у світі, скільки вистачить сил…", "тут потрібна геніальна переконаність і геніальна діяльність...", "красиве і розумне – понад усе..." - ці всі вирази настільки неоковирні і малоінформативні
- "так що ми гуртуємо сили, які сприятимуть становленню досконалого Бога… аж поки не будуть утверджені засади рівноправності і справедливості, аж поки не буде подолана смерть…" - а поки що, бога немає чи він у якомусь зародковому стані, чи він, бог, такі є , але через те, що він недосконалий, десь перебуває до свого "становлення" ???
- "старша сестра ГГ- греко-католичка - що ж, це її шлях до Бога, і це добре, що вона іде хоч утоптаним (це від слабосилля так званого стратегічного розуму), але хоч якимось шляхом до Бога… а у нас свій шлях…" - тобто до Бога таки все одно можна дійти і без віровчення свідків Абрахама?
- "Інша річ, коли Бог іще перебуває на стадії становлення і зовсім ще далекий від досконалості, більше того, якщо його становлення у визначальній мірі тепер залежить від нас, людей, бо він, Бог, певним чином перетворився і в нас" - все це добре, але де ж він, той бог Абрахама, у цей час перебуває чи знаходиться, як він дає знати про себе і яким чином.
- “Отож, Бог запрограмував так себе у світі, щоб ми, люди, керували його становленням… сприяли, так би мовити, його становленню… так у Абрахама?.. – резюмував через декілька днів інформатик. – смілива гіпотеза… але ближчої до істини я ще не зустрічав…"
- "але у нього, Творчого Начала, є чимало можливостей виправлятися… аж до довершеності… а управління цим процесом, бачиться, запрограмовано передається людям…" - мабуть, творче начало є ще одним уособленням бога в інтерпретації Абрахама?
- "Абрахам припускає, що Бог перетворився у зараз існуючий світ, запрограмувавши себе так, щоб поставати завдяки передовій мислячій еліті…" - тобто творець Всесвіту сам перетворився на Всесвіт за Абрахамом, щоб потім поставати? І це також потрібно богу?
- "Поставало однак питання про людяність Творця цієї “махіни”, іменованої Всесвітом, про гуманність експериментів над живими і розумними істотами, але розумні дії самих людей, здається, могли б і таку суперечливу реальність дещо поправити" - знову ж таки виходить, що Абрахам апелює до того ж бога, якого він же звинувачує у жорстокості і статичності, тобто припускає, що бог може змінитися на краще за розумних дій людей?
І не просто людей, а як вже сказано автором раніше - вибраних людей, інтелектуальної еліти, яка присвятила себе вдосконаленню - "… так, Бог зараз недосконалий, але від нас, розумно мислячої еліти, залежить його становлення… тут потрібна геніальна переконаність і геніальна діяльність… і звідси – поклик до вдосконалення…”
- "так, Творець світу є теж грішний… недосконалий і грішний…" - це якби доречно підтверджує мої розвідки попередньої цитати - "відкрита світові, людина покликана рятувати життя-у-світі, тим самим рятуючи не лиш себе, але, напевно, і сам світ…" - а якщо не напевне, то як?
А тепер про те, що автор намагається донести читачу протягом всього твору на кожній сторінці багато-багато разів і трохи не підряд - про нове віровчення Абрахама. Для цього автор вибрав типовий, проте не найкращий, спосіб переконання - довести те, що запропонована нова релігія краща за інших шляхом приниження релігій, які вірогідно можуть з нею конкурувати. Для цього береться наявний негатив і пропускається через мову пересічних людей в якості безперечного доказу хибності цієї релігії. Автор твору пішов ще далі - він доводить, що існуючий у всіх релігіях бог є статичним і жорстоким, що і є головною відміною від бога свідків Абрахама, який постійно розвивається через особистісне вдосконалення кожного у нього увірувавшого.                        Невідомо і незрозуміло, чи є це зовсім новий чи якимось чином віднайдений Абрахамом, бог, чи це той самий бог, що створив Всесвіт і є богом для більшості традиційних релігій. Якщо це саме той бог, то він за задумом свідків Абрахаму творить жорстокість, але як же він буде розвиватися, якщо він, створивши все і вся, вже встиг засвідчити своє потурання жорстокості, як і власну жорстокість до людей. Далі дивне: свідки Абрахама борються проти жорстокості існуючого бога, але одночасно "я злюсь, я конфліктую, але це Бог (який бог???) створив таким світ, що розвивається не без конфліктів… що робити, коли у цій дійсності конфлікт є основою для вдосконалення?.. це значить, що світ іще досить недосконалий… - тобто до моменту настання "досконалості" бога жорстокість, як один із проявів конфліктності, цілком виправдана заради "вдосконалення"!!!
         Неприємно, що опонентами ГГ-їв виступають люди, які професійно не представляють власну релігію, а тому може б і не виглядали б цілковитими дурниками, як ті, що зображені у диспутах з ГГ.
         Дивна еклектичність з різних релігійних вірувань характеризує дивне віровчення Абрахама. Саме цікаве те, що бог ніде, жодним чином не проявив себе до свідків Абрахама, тобто немає ніякого зворотнього зв'язку, звичного у традиційних релігіях. Відповідно до викладеного бог і не повинен з'являтися до людей, поки він недосконалий?
В творі одноразово проскакує твердження, що свідки Абрахама шанують Христа, але ніяким чином їх не обходить те, що він є сином того бога, якого вони клянуть за потурання жорстокості та статичність. Під час проповідей проповідники не надають ніяких друкованих матеріалів, бо релігійні твори цього віровчення лише винятково продаються. Аби стати СПРАВЖНІМ свідком Абрахама треба чомусь обов'язково прийняти водне освячення саме в ополонці. Свідкам Абрахама треба також каятися, аби бог ставав краще, бо "Бог мав би просто ставати кращим… каятися повинен би хтось розумніший, ніж така істота зараз…"
- "Під Богом ми розуміємо узагальнене усвідомлення людиною характеру і мети розвитку світу, відчуття батьківства-материнства, потребу реалізувати своє прагнення удосконалювати себе і світ навколо себе до кінця, кожен в міру своїх сил… Бог пробивається через нас, людей, могутнішає в нових поколіннях рівноправних його синів і дочок, які, отож, поміж собою як брати і сестри… Постає нова реальність, ім'я якій – Динамос…”
- "бог Динамос змінюється, змінює і надалі змінюватиме світ…"
- “Бог повинен бути кращим…Ми (прогресивне людство) обираємо більш здорові форми життя і розвитку, для цього ми зосереджуємо здорові сили… Ми творимо нову НАДРЕАЛЬНІСТЬ для скерування процесами в глобальному масштабі, іменовану ДИНАМОС…
Таким чином, нова надреальність для керування процесами в глобальному масштабі і є бог Динамос, який Вершиною Досконалості!!!
        Ви повірите у таку нісенітницю? Перепрошую, але мене не переконали жодним чином хитромудро закручені псевдонаучні словеса. Я зрозуміла сутність ідеї бога Динамоса, але добра за своєю сутністю, вона не переконує мене вірити у цю утопію, яка ні на чому не ґрунтується, окрім якогось набору мало пов'язаних між собою за змістом, напищених незрозумілим пафосом слів. Як на мене, то написане автором у чомусь віддалено перекликається з віровченням саєнтологів і вченням Баби, проте жодним чином не є і не може бути віровченням у жодному розумінні цього слова.
         У якості висновку: твір слабкий, як літературне явище через недосконалий, примітивний художній сюжет, головних героїв, які виглядають зовсім непереконливо та невиразну мову, якою написаний твір. Перепрошую, але твір ані тоді, ані зараз, на мою особисту думку, не мав і не має перспектив бути надрукованим ніде, окрім Нету.
        P.S. Велике прохання до всіх, хто прочитає цю рецензію, не скочуватися у обговоренні її до релігійного диспуту, бо насправді цей допис є рецензією саме літературного твору і ніяким чином не стосується релігійного значення того, що написано у ньому написано.
п.авторе, будь ласка, дайте точне посилання на використане у даному випадку першоджерело: "Значно пізніше інший “пророк” Мохаммед чітко заявив: “Клянусь… зіркою, що сходить… Бог один…” Але повинен був прийти інший пророк Абрахам, щоб сказати: “Кожний з вас є образ (відображення) Бога… ви в певній мірі грішні (недосконалі), бо в тій же мірі грішний (недосконалий) і Бог… але маємо шанс разом зі своїм Богом творити кращий світ, вдосконалюючись при цьому… будьмо, отож, сміливі і розумні…” Це якраз той випадок, коли посилання на першоджерело має певну потребу.