Повість, яку віднедавна чомусь вперто дехто намагається називати виключно першим романом цього автора.
Почну з сюжету: п'ятеро ГГ (чотири поета + дружина одного з них) їдуть виступати в якості запрошених гостей у вигадане автором, богом забуте прикарпатське містечко Чортопіль, яке на пару днів стає центром театралізованого свята. На дворі - останні дні горбачовської "перебудови" ще нічого за автором не говорить про зростання українського національного духу, окрім намальованого на стіні туалету у пивний малюнку тризуба, стрілецьких пісень у виконанні "студентства та петеушників" і жовто-блакитних прапорців, якими вони, у піднесенні від передчуття святкового балагану, бадьоро полощуть з вагонних вікон. Таке собі всеукраїнське замилування власним національним колоритом. І нічого від того, що в 1991р поставить, перепрошую, раком цю країну, навіть близько не має, або автор свідомо заплющує на це очі.
В принципі, ГГ-поетам байдуже, що відбувається навколо, бо вони приїхали на чергове для них зборисько, де їх повинні від початку гарно напоїти не менш Гарним та вартісним пійлом і нагодувати вишуканими наїдками, покласти спати у найкращий готель міста - коротше надати їм всі належні "великим поетам минаючої епохи" почесті, а вже потім вони викажуть власну думку стосовно того, чи захочуть або фізично зможуть щось там пробелькотіти зі сцени в натовп, що, за автором, тільки і робить, що дивиться на них, роззявивши у захопленні рот. І тільки так, а не ще як інакше, бо, на думку Андруховича, будь який поет так і повинен сприйматися народом, для якого він і пише свою "нетлєнку".
Хто такі ці ГГ-поети: один з них їде з Ленінграду, де, відповідно живе і творить, такий собі бісексуал-ловелас, який таки затягує в ліжко едину ГГ-жінку, дружину ще одного ГГ-поета. Другий поет - перманентно безробітній тридцятирічний алкоголік - чоловік тієї ГГ-жінки, батько двох її дітей. Ще два ГГ-поети - молоді, перспективні,за автором, поети, голодні у прямому сенсі, до їжі, жінок та інших земних насолод. Однією з головних їхніх чеснот за Андруховичем виступає наглість і хамовитість, що є позитивною рисою, яка надає їм можливість самоствердитися в буремному морі тогочасно-сучасної української поезії. Ще один ГГ - дружина одного з поетів, яка постійно волиндається з ним по подібним заходам, свідомо залишаючи вдома малолітніх дітей. Вона добре усвідомлює, що її чоловік-ГГ, буде неодмінно напиватися трохи не до білої гарячки, невідомо де і як завгодно блудити і вона проти цього не може нічого, як завжди, вдіяти, бо ?????? вона його все ж таки любить і ВІН ТАКИ Є НЕПЕРЕСІЧНИЙ ПОЕТ. А поки він насолоджується таким чином життям, вона, так би мовити, з горя любиться з його друзями-знайомими, бо щось інше на думку не спадає, що ще може робити питуща дружина такого ГГ. Сам ГГ пригадує лише раз, що тримав її за руку лише 7 років тому - тобто, за задумом Андруховича, продовжує її палко любити. Поки два старших сп'янілих поети традиційно шукають де і як задовольнити статеві бажання, їхні молодші товариші шукають собі пригод у іншій спосіб - один з них, ледь тримаючись на ногах від сп'яніння, у нічній темряві лізе горішнім лісом побачити місце, де колись було село, що було вивезено НКВС у Азію разом з його батьком, а знаходить будмайданчик на його місці з мертвим рекетиром у канаві. Другий початківець-алкоголік перебирає дозу і йому здається, що він потрапив на вечірку до мерців-колишніх господарів міста, але молоді, ще прудкі ноги і цілюще місцеве повітря приводять його до тями. Хоча Андрухович і намагається переконати, що у творі є певна містична нотка, але злетівший на очах натовпу людей у небо автомобіль виглядає більш принагідним у алкогольному маренні одного з ГГ, ніж те, що подіє автор.
Що об'єднує всіх цих ГГ - бажання і вміння пити спиртне у необмеженій кількості, що, знову ж таки за задумом Андруховича, є неодмінною рисою справжнього поета, принаймні - українського. Протягом твору, скільки б чого не випили ці ГГ, жодний з них не поринає фейсом у салат чи десерт.
Автор не менш свідомо мовчить про діючий тоді, горопашний "сухий" закон у описані ним часи, коли ніяке розливане море спиртного не могло бути не тільки для пияків описаного ним пивняка для пересічного громадянства, але й під час описаного ним балагану. Хоча чому не могло? У творі ніде не побачиш жодного міліціонера - їх немає у принципі, бо ГГ-герої неодмінно героїчно натовкли б їм пику і їм нічого б за це не було, бо це був би вже не Андрухович.
Через кожний абзац автор прискіпливо нам нагадує, що ГГ - є справжні, визнані (незрозуміло ким - радянською владою чи українським закордоном) поети, яким дозволено все, аби вони отримали задоволення у будь-якому вигляді, бо це задоволення може з часом перетворитися на поетичні шедеври. За суттю, всі ГГ є суто радянськими поетами, які пишуть російською або тією українською, якою дозволяло у ті часи писати КПРС-КДБ, тобто псевдо-національну лабуду, що і повинна заздалегідь і завжди на майбутнє направляти зароджуючийся національний дух виключно у прокрустове русло всіляких світ типу запропонованого у творі "Свята Воскресаючого духу" під патронатом місцевого, як це у творі, райкому-обкому КПРС.
Такий собі - один з запобіжників-випускачів пари для, в першу чергу, нуртуючої української молоді. Ми, так би мовити, повинні до нестями танцювати, співати, пити та гуляти, аби ні про що інше не було сили думати поки хтось за нас тихцем буде вирішувати, куди і що робити з країною і з нами. Аби ми не надто під дією горілки не почати вдавати з себе, що можемо це зробити й самі - наприкінці твору нас трошки лякають БТР-ами, аби ми зрозуміли, що бидло і п'є, і їсть, і радіє-веселиться чітко за графіком і виключно з хазяйських рук. Після такого "красномовного" нагадування свято гучно продовжується у запропонованому автором порядку радянського карнавалу.
Невже все так кепсько у описаному творі? Ні, не зовсім - дуже типово і правдиво, як на мене, показано все, що відбувалося у середовищі популярних поетів, коли вони запрошені на подібні заходи. Дуже правдива і їхня асоціальність і зневажливе ставлення до чужих і власних грошей, коли вони напідпитку. Не варто й казати, що ніхто і ніщо не гарантує, виходячи з поведінки ГГ, що вони знайдуть в собі бажання задовольнити вимогу організаторів свята таки виступити на ньому, бо кожне їхнє бажання - трохи не закон у цьому творі.
У якості висновку: все далі від нас 1992 рік - року написання цього твору і у тих, хто не пережив ті часи може по прочитанню цього твору виникнути і, найгірше, вкорінитися думка, що саме завдяки подібним описаним балаганам і призвело якимось незрозумілим чином до появи нашої країни у тому вигляді, що ми маємо наразі. Що дивує найбільше - твір з'явився за рік після отримання України незалежності і треба було мати сміливість все так перевернути до гори ногами, аби тепер не бачити за тим балаганом тогочасну реальність.
Хоча що міг тоді написати Андрухович, коли його самого і на тепер попід руки приводять на поетичні виступи.
Почну з сюжету: п'ятеро ГГ (чотири поета + дружина одного з них) їдуть виступати в якості запрошених гостей у вигадане автором, богом забуте прикарпатське містечко Чортопіль, яке на пару днів стає центром театралізованого свята. На дворі - останні дні горбачовської "перебудови" ще нічого за автором не говорить про зростання українського національного духу, окрім намальованого на стіні туалету у пивний малюнку тризуба, стрілецьких пісень у виконанні "студентства та петеушників" і жовто-блакитних прапорців, якими вони, у піднесенні від передчуття святкового балагану, бадьоро полощуть з вагонних вікон. Таке собі всеукраїнське замилування власним національним колоритом. І нічого від того, що в 1991р поставить, перепрошую, раком цю країну, навіть близько не має, або автор свідомо заплющує на це очі.
В принципі, ГГ-поетам байдуже, що відбувається навколо, бо вони приїхали на чергове для них зборисько, де їх повинні від початку гарно напоїти не менш Гарним та вартісним пійлом і нагодувати вишуканими наїдками, покласти спати у найкращий готель міста - коротше надати їм всі належні "великим поетам минаючої епохи" почесті, а вже потім вони викажуть власну думку стосовно того, чи захочуть або фізично зможуть щось там пробелькотіти зі сцени в натовп, що, за автором, тільки і робить, що дивиться на них, роззявивши у захопленні рот. І тільки так, а не ще як інакше, бо, на думку Андруховича, будь який поет так і повинен сприйматися народом, для якого він і пише свою "нетлєнку".
Хто такі ці ГГ-поети: один з них їде з Ленінграду, де, відповідно живе і творить, такий собі бісексуал-ловелас, який таки затягує в ліжко едину ГГ-жінку, дружину ще одного ГГ-поета. Другий поет - перманентно безробітній тридцятирічний алкоголік - чоловік тієї ГГ-жінки, батько двох її дітей. Ще два ГГ-поети - молоді, перспективні,за автором, поети, голодні у прямому сенсі, до їжі, жінок та інших земних насолод. Однією з головних їхніх чеснот за Андруховичем виступає наглість і хамовитість, що є позитивною рисою, яка надає їм можливість самоствердитися в буремному морі тогочасно-сучасної української поезії. Ще один ГГ - дружина одного з поетів, яка постійно волиндається з ним по подібним заходам, свідомо залишаючи вдома малолітніх дітей. Вона добре усвідомлює, що її чоловік-ГГ, буде неодмінно напиватися трохи не до білої гарячки, невідомо де і як завгодно блудити і вона проти цього не може нічого, як завжди, вдіяти, бо ?????? вона його все ж таки любить і ВІН ТАКИ Є НЕПЕРЕСІЧНИЙ ПОЕТ. А поки він насолоджується таким чином життям, вона, так би мовити, з горя любиться з його друзями-знайомими, бо щось інше на думку не спадає, що ще може робити питуща дружина такого ГГ. Сам ГГ пригадує лише раз, що тримав її за руку лише 7 років тому - тобто, за задумом Андруховича, продовжує її палко любити. Поки два старших сп'янілих поети традиційно шукають де і як задовольнити статеві бажання, їхні молодші товариші шукають собі пригод у іншій спосіб - один з них, ледь тримаючись на ногах від сп'яніння, у нічній темряві лізе горішнім лісом побачити місце, де колись було село, що було вивезено НКВС у Азію разом з його батьком, а знаходить будмайданчик на його місці з мертвим рекетиром у канаві. Другий початківець-алкоголік перебирає дозу і йому здається, що він потрапив на вечірку до мерців-колишніх господарів міста, але молоді, ще прудкі ноги і цілюще місцеве повітря приводять його до тями. Хоча Андрухович і намагається переконати, що у творі є певна містична нотка, але злетівший на очах натовпу людей у небо автомобіль виглядає більш принагідним у алкогольному маренні одного з ГГ, ніж те, що подіє автор.
Що об'єднує всіх цих ГГ - бажання і вміння пити спиртне у необмеженій кількості, що, знову ж таки за задумом Андруховича, є неодмінною рисою справжнього поета, принаймні - українського. Протягом твору, скільки б чого не випили ці ГГ, жодний з них не поринає фейсом у салат чи десерт.
Автор не менш свідомо мовчить про діючий тоді, горопашний "сухий" закон у описані ним часи, коли ніяке розливане море спиртного не могло бути не тільки для пияків описаного ним пивняка для пересічного громадянства, але й під час описаного ним балагану. Хоча чому не могло? У творі ніде не побачиш жодного міліціонера - їх немає у принципі, бо ГГ-герої неодмінно героїчно натовкли б їм пику і їм нічого б за це не було, бо це був би вже не Андрухович.
Через кожний абзац автор прискіпливо нам нагадує, що ГГ - є справжні, визнані (незрозуміло ким - радянською владою чи українським закордоном) поети, яким дозволено все, аби вони отримали задоволення у будь-якому вигляді, бо це задоволення може з часом перетворитися на поетичні шедеври. За суттю, всі ГГ є суто радянськими поетами, які пишуть російською або тією українською, якою дозволяло у ті часи писати КПРС-КДБ, тобто псевдо-національну лабуду, що і повинна заздалегідь і завжди на майбутнє направляти зароджуючийся національний дух виключно у прокрустове русло всіляких світ типу запропонованого у творі "Свята Воскресаючого духу" під патронатом місцевого, як це у творі, райкому-обкому КПРС.
Такий собі - один з запобіжників-випускачів пари для, в першу чергу, нуртуючої української молоді. Ми, так би мовити, повинні до нестями танцювати, співати, пити та гуляти, аби ні про що інше не було сили думати поки хтось за нас тихцем буде вирішувати, куди і що робити з країною і з нами. Аби ми не надто під дією горілки не почати вдавати з себе, що можемо це зробити й самі - наприкінці твору нас трошки лякають БТР-ами, аби ми зрозуміли, що бидло і п'є, і їсть, і радіє-веселиться чітко за графіком і виключно з хазяйських рук. Після такого "красномовного" нагадування свято гучно продовжується у запропонованому автором порядку радянського карнавалу.
Невже все так кепсько у описаному творі? Ні, не зовсім - дуже типово і правдиво, як на мене, показано все, що відбувалося у середовищі популярних поетів, коли вони запрошені на подібні заходи. Дуже правдива і їхня асоціальність і зневажливе ставлення до чужих і власних грошей, коли вони напідпитку. Не варто й казати, що ніхто і ніщо не гарантує, виходячи з поведінки ГГ, що вони знайдуть в собі бажання задовольнити вимогу організаторів свята таки виступити на ньому, бо кожне їхнє бажання - трохи не закон у цьому творі.
У якості висновку: все далі від нас 1992 рік - року написання цього твору і у тих, хто не пережив ті часи може по прочитанню цього твору виникнути і, найгірше, вкорінитися думка, що саме завдяки подібним описаним балаганам і призвело якимось незрозумілим чином до появи нашої країни у тому вигляді, що ми маємо наразі. Що дивує найбільше - твір з'явився за рік після отримання України незалежності і треба було мати сміливість все так перевернути до гори ногами, аби тепер не бачити за тим балаганом тогочасну реальність.
Хоча що міг тоді написати Андрухович, коли його самого і на тепер попід руки приводять на поетичні виступи.
Мне кажется, Вы не совсем поняли замысел романа. Сам праздник Воскрешающего духа - символическая попытка возродить Украину, которая превратилась в балаган. Некорректно воспринимать буквально персонажей и действия, описанные в книге - это лишь аллегорическое гротескное отражение действительности.
ВідповістиВидалитиБгг ))) Бывают писатели-графоманы, а вы, мать,походу критик-графоман )))
ВідповістиВидалитиomg, дакуючи таким статтям, у людей розвивається критичне мислення... шкода лише, що на ось це натрапляєш за першим же посиланням...
ВідповістиВидалити