"Я - МІЛЕНА" (Забужко Оксана)

Як і обіцяла, може трохи із запізненням, але так вже сталося. Рік написання цього твору - 1977, тобто за 7 років до "Польових досліджень...", що говорить про те, що цей твір від початку ще не заплямований тією дещо скандальною аурою. Як на мене, то всім, хто насмілиться читати цю авторку, раджу починати читати її творчість саме у такому порядку і ось чому. Вже у цьому творі можна побачити ті слововиверти та новотвори, що потім вас будуть так діставати у "Польових дослідженнях..." Не хочу кидати каміння в город філологів, але, коли ти маєш батьків-філологів і сама вибрала цю стезю, то не варто очікувати, що ти не скористаєшся багатим надбанням рідної мови. Інша справа, яким чином вийде цим надбанням скористатися. У нашому випадку авторка більш, ніж сміливо вводить в текст рідко вживані на загал українські слова, не менш сміливо змінює їхній правопис та щедро приправляє текст діалектизмами, значення яких може бути невідоме читачу, але вони їй подобаються і це головна причина появи їх у тексті. Це я до того, що іноді набуті філологічні знання можуть стати причиною того, що пересічний читач починає плутатися в мереживі нових для нього слів, через які стає надто важко спостерігати за перебігом сюжету.
Перечитувати довелося тричі, бо, однозначно, з першого разу деякі сюжетоутворюючі моменти мимоволі лишаються поза увагою через зайве длубання у мовній складовій твору.
Тепер, безпосередньо самий твір. Чомусь у передмові на твір причепили ярлик "притча" - може таким робом твір заздалегідь намагаються захистити від можливої критики, що твір не буде зрозумілим пересічному читачеві? Насправді немає там нічого від притчі у будь-якому її значенні. Є певні елементи містики, на основі якої і є намагання і побудувати сюжетну лінію цього твору.
ГГ - тележурналістка Мілена разом з чоловіком-фотохудожником поволі стають заручниками телевізора, як уособлення всепоглинаючої телеіндустрії загалом. Родзинка у тому, що подається все це через показ телепрограми, яку ГГ веде на ТБ і яку ми можемо бачити зсередини. Поступово екранний образ ГГ дивним чином починає жити трохи не власним життям і ображена ГГ хоче будь що покласти цьому край, але дивним чином невидимою потрапляє на ТБ, за лаштунки того, що ми звикли сприймати, як творчий процес виробництва телепродукту. Відтоді назавжди зникає справжня, тілесно-фізична ГГ, а є лишень її безтілесний клон, який знову, якимось дивним чином, трохи не матеріалізується у себе вдома і чий клон ножичком намагається вкоротити собі життя, аби таким чином припинити існування свого екранного образу.
Трошки плутано? З третього разу може й не плутано, проте, насправді, одразу збагнути все доволі важко, бо, навіть, використання елементів містики повинно базуватися на певних логічних зв'язках, яких досить таки бракує.
Що у позитиві? Безумовно, це гротескне зображення "творчого" телевізійного процесу творення типової телепрограми на вітчизняному ТБ. Думаю, що не помилюсь, якщо скажу, що з 1977 не надто багато чого і змінилося на ТБ. Що ще? Не перевантажений сексом інтим між ГГ та її чоловіком. Також гріє душу, що авторка скористалася саме містикою задля більш дієвого донесення задуму твору до читача.
В якості висновку: мова тексту наразі сприймається, як зайва перешкода у розумінні перипетій сюжету. Закінчення твору не зовсім продумане, якесь пожмакане. Не важко зрозуміти лише одне - ГГ "вбила" таки свій екранний образ. Далі, все, що стосується ГГ - по волі авторки чомусь вкрито якоюсь непроглядною, так і хочеться сказати, безперспективною імлою.
І головне - твір далеко на любителя. У великому та й просто, у захваті ви, я впевнена, від його прочитання не будете, проте і не сказати, що дарма згаяли час. Цікаво ж буде людям, які досліджують еволюцію творчості О.Забужко - адже через 7 років по цьому твору з'явилися "Польові дослідження...