Сюжет твору не важкий і не надто заплутаний, проте через безліч не зовсім і не одразу зрозумілих пояснень продираєшся крізь текст з певними труднощами. На якого читача розрахований твір? Одразу скажу, що, однозначно, не на дорослу людину, можливо на молодь 12-14 років, бо більш старші відверто будуть нудьгувати за читанням книжки. Твір написаний у 2006 році, що говорить про те, що твір майже сучасний. Весь час мене переслідувало якесь дежа-вю: раз по разу у пам'яті вискакували кадри з подіями чорно-білого радянського фільму "Петро-1", з Петренком у головній ролі. Задля екранізації однойменного твору О.Толстого довелося добре його зіжмакати, аби кіносценарій не займав часу більше, ніж того вимагав тодішній кінематограф. Тобто, на початку, як у доброму індійському кіно, трохи труднощів, які ГГ успішно долають, щоб у подальшому йти від одного шаленого успіху до іншого всеперемагаючим поступом. У принципі, це і є сюжет "Саги Терри" з єдиною відмінністю – у ньому "успіхи" ГГ-молодого короля та його друзів почалися від початку і тривають до кінця, а «труднощі» виникають тоді, коли без них сюжет починає пробуксовувати, тобто необхідні, як чергові складові розвитку сюжету. Обидва слова в лапках, бо ГГ нічого не лишається, як перемагати зовнішніх і внутрішніх ворогів, які заздалегідь приречені на поразку. Чому саме так? Всі, без винятку, ворожі сили наділені виключно негативними рисами, і виглядають, за всіма ознаками, негідними щось путнє протиставити ГГ, а тому їх без скільки не будь значних складнощів в короткий час примушено просити миру. Для посилення негативного ефекту сприйняття ворога автор щиро використав подібне: "ганяють портом жандарми, верещать алярми, гасають моряки, шастають шпигуни, увесь ринок перевернули, трясе поліція постоялі двори, вештався по тавернах, заверещав начальник порту, продовжує огидне скрипіння, репетує на весь палац, по воронах з пістолів шмаляти, верещать, тупо повторює, белькоче, пхатися". Щось подібне до жодного з ГГ не використовується, бо всі їхні дії виключно цілеспрямовані і вірні, а тому нам легко відрізняти, хто є хто у творі. Загалом ворог у творі від початку виглядає недоумкуватим, недисциплінованим, неорганізованим за вчинками та, короткозорим за намірами, проте агресивним, підступним, пихатим і, зазвичай, необачним у своїх діях. Його не важко обманути і він легко стає деморалізованою галасливою юрбою, яку легко перемагати.
В очі читачеві буде не раз і не два, а постійно, до закінчення твору впадати в очі перенасиченість в невиміряній кількості пояснювальними словосполученнями на кшталт: хасілойської вовни, атріанської кави, мозарський тютюн, джиджирський тютюн, партеренських горішків, Сільбертальських хронік, матхонський лев, арпадської беладони, черепаху ольську, ядранський кшталт, ізерлонські, атріанською кавою, руттійські, додохських гармат, мезумською вимовою, матхонської парусини, руттійські купці, партеренських пістолів, фатійською підзорною трубою, кайванської горілки, яранського шовку, атріанських берегів, джиджирським тютюном, додосські гармати, руттійська вівчарка, бушарського вовка, бушарський лев, тургальський поштар, глосійської мішковини, Ґраґодамська Незайманка і багато-багато чогось подібного тощо.
Я дещо, (перепрошую, не стерпіла) спародіювала один з абзаців, аби ви зрозуміли недоречність засмічення тексту великою кількістю подібних, повторюваних словосполучень: "І одразу – на жуанкотський аромат – до місця їхньої загибелі стрімко зліталися репенські оси, діловито поспішали величезні – у палець – жовті ольські мурахи, обережно підкрадалась і терпляче очкувала трохи осторонь різна дрібнота: пумпертанські комарі, сенентейські мухи, лаворські жуки – поки не наситяться носії могутніх орсакськіх жувалець та реавських жал, аби встигнути потім кинутись на дорнатські недоїдки...» Ця засміченість суттєво шкодить і без того, нічим не вражаючій дійовій напрузі. Тобто автор відчуває, що треба якось пожвавити певний сюжетний хід і тоді вводиться якийсь персонаж, який, зазвичай повинен вмерти, виконавши, за сюжетом свою роль. Іноді з’являється враження, що автор і сам достеменно не знає, що надалі робити з тим чи іншим героєм, а тому дає йому героїчно померти, аби той в останній момент передави закладену в нього цінну інформацію іншому позитивному герою. Ось і приклад: " - Ніхто не сміє стріляти у моїх гостей у моєму домі, - вихопив партеренського пістоля Зульфікар і бахкнув графові просто в груди. - величезні двері розчинилися і вбігли стурбовані пострілами гвардійці. Ну чим не індійське кіно! Куля ж ворога-графа заодно потрапила в старого адмірала, бо він вже не потрібен за сюжетом. Вмираючи той дає наставляння"
Дія у творі вперше дещо пожвавлюється, коли за сюжетом викрадається королівський меч. Вороги чомусь не придумують нічого кращого, як спробувати вивезти меч за межі цієї країни мореплавців саме кораблем. Не менш дивним є той факт, що ГГ женеться за цим кораблем, твердо упевнений, що меч саме на ньому, хоча ні за якою логікою це не простежується. Три місяці ГГ з друзями перебуває за межами своєї країни (наносить між державницькі візити) і королю-батькові ГГ нічого невідомо про нього, хоча йде жваве і саме морське сполучення між всіма країнами Терри. На зворотному шляху молодий ГГ неодноразово завертає у порти свого нового союзника, керівництво яких чомусь нічого не знає про нього і це за умов, що існує добре розвинута голубина і диліжансова пошта. І за таких умов, фактично у ворожому оточенні на чужій території, на березі ніколи не лишається шлюпка з частиною команди. Такого високого гості, як спадкоємця іншої країни, не зустрічає начальник порту і, відповідно, не бере на себе відповідальність за його охорону. На жаль, отакі неточності із знанням морських правил та звичаїв, не додають довіри написаному.
Нарешті корабель з ГГ приходить у рідний порт, але ні він про себе ніяким чином не повідомляє, ні хтось інший не повідомляє про його прибуття, хоча на нього з нетерпінням чекають весь час його відсутності. Ну а далі все за голлівудським штампом – він вбігає в приміщення саме в той момент, коли негативному герою-його брату залишається промовити одне-єдине слово і він стане законним спадкоємцем престолу. Звісно, що його негативний брат гине на поєдинку, бо тільки і робить, як і всі вороги у творі, що п’є-гуляє, а у його недисциплінованого оточення все валиться з рук. Отакий "дешевий" мелодраматизм не додає нічого позитивного твору.
Що неприємно вражає: у творі немає жодного натягу хоч на якусь детективну складову – всі інтриги розв'язуються одразу, бо всі їх учасники-вороги тільки і бажають, аби про це повідомити комусь ще, а особливо, тим ГГ, яких це безпосередньо стосується. Це і епізоди, коли ГГ без жодних труднощів дізнається про механізм отруєння свого батька, оповідь позашлюбного сина старого адмірала-друга ГГ, «таємна» інформація про вкрадений меч та ще не менш чисельні тощо. Те, чому в інших творах присвячують численні сторінки і час, у цього автора відбувається виключно одразу. Щоб не відбувалося у творі, навкруги всі відверті один з одним і всі про все знають - достатньо про це спитати першого-ліпшого жебрака-рибалку і отримаєш всю потрібну інформацію. - без жодних проблем "довіряти чи не довіряти" один одному, заколотники, ніколи не знаючи до цієї зустрічі один одного, при першій же розмові посвячують один одного у всі можливі плани по знищенню ГГ.
З приходом нового володаря починаються реформи в стилі Петра-1. Йому намагаються перешкоджати старе не-прогресивне духовенство і реакційне баронство, але він легко їх ставить на «місце», заодно, тепер вже на законних засадах, ставлячи на ними свою людину, яка від початку твору є його другом і соратником. Сам той конфлікт виглядає не більш фрагментарно, як шпаргалка, написана на коліні.
Тепер те, що стосується елементів, так би мовити, стім-панку у творі: якщо перед плаванням у його країні не знають колеса (носять високо-посадовців ношами), то тепер широко починають використовувати у якості гужового транспорту та кавалерії муфлонів. Ну і що, що це один з видів гірського барана – для кавалерії краще нічого й не треба. У його нових союзників муфлонів здавна запрягають у диліжанси.
На суходолі, стоячи один проти одного, персонажі деруться дворучними мечами, хоча автору повинно бути відомо, що такий тип зброї використовується виключно кіннотниками і тільки для того, аби оглушити супротивника, якого на землі добиває зброєносець.
- "на воловій шкірі не списати" - тільки раз зустрічається у творі згадка про вола і жодного разу про молочні продукти чи корів
Далі: корабель ГГ йде вночі по приладах, відповідно до прокладеного вдень курсу. По яким приборам він вночі може йти в часи, коли рівень виробництва відповідаю феодалізму. "Небом же (союзом планет) поставлено межу знань, якої нам (тодішнім переселенцям-землянам) не дано подолати - яким чином неможливо вивчати природу або вдосконалювати технологію"
- звісно, що у творі всі персонажі п'ють незміряно спиртне, проте гарні і молоді п'ють вишукані вина, старі та вороги п'ють виключно горілку і тільки погані ГГ напиваються і ведуть себе не чемно. Тобто, скільки б позитивні ГГ не випили спиртного, це на них ніяк не позначиться, але пити спиртне є позитивною характерною рисою, окрім ворогів, бо ті пити не вміють і це теж є однак з їхніх характерних ознак у творі.
Метиси у творі розмовляють тільки і тільки суржиком і це є їхньою характерною ознакою В них, мабуть, ротова порожнина не сприяє вимові будь-якої іншої мови. Отак воно, народився метисом і будеш розмовляти виключно суржиком.
Перебуваючи на території сусідньої держави ГГ-молодий король з дружиною роблять все, що їм заманеться і їх ніхто (???) не супроводжує окрім гіда і це на думку ГГ є справжньою причиною зневажати таку країну з її керівниками. Бо, якби їх хтось супроводжував, то якби вони змогли вивезти з цієї країни артефакти – кілька десятків великих кришталевих куль.
Є ще просто перл, що треба приводити повністю: «дим і газ, що йшли на Гряду з вулкану (зауважте, виключно на Гряду!) породили у організмах прангів мутації, тобто, зміни, - пояснив Мольфар. – Ви, пранги, можете тепер одружуватись з ядранками і виходити заміж за ядранців – і від тих шлюбів будуть і онуки, і правнуки. Це був єдиний спосіб об’єднати через ваш народ дві раси. Королево Оло, дитина, яку ти носиш, не буде безплідною». Просто взяли і породили мутації не у майбутніх дітей уражених газом-димом, а у самих уражених – куди там Менделю з його дрозофілами!
На цьому дозвольте закінчити аналіз першої частини твору, бо він складається з двох частин, що майже не з'єднані між собою – оповідь про славні діла молодого короля з дружиною та його непереможних друзів та оповідь браконьєра-єгеря-шляхтича про його пригоди в стані прибульців-землян.
Сюжет другої частини майже не пов'язаний з першою - ГГ - браконьєр одним реченням з'являється в першій частині твору, аби бути найманим для переводу війська ще одного майбутнього короля через болота. Вже у другій частині твору читач дізнається, що за це йому надану посаду королівського лісника, тобто посаду, яка надає можливість боротися з браконьєрами, що він тепер сумлінно і робить. Так, як він все своє життя більш нічим не займався і завжди був дуже "добрим" і "чесним" браконьєром, то йому легко навести лад в канцелярії і стати взірцевим чиновником. Одного дня він йде вглиб своїх володінь і стає заручником землян, які впали у рятувальному човні з неба. Далі він, як більш розумний і спритний, поступово всіх їх нищить, як і прилади і зброю, з якою вони прибули, залишаючи лише розряджену рушницю (бластер), ліхтарик та запальничку на доказ своїх пригод. Звісно, що прибульці-земляни це чисто виродки, наділені ще більш негативними рисами, ніж будь-які негативні персонажі Терри.
Все б нічого, але мова, якою говорить ГГ-браконьєр, він ще спадковий шляхтич у 26 поколінні, вихований випускницею філологічного факультету найбільш відомого університету його країни (залишилася до скону у них кухаркою), любителя поезії та сумлінного читача центральної газети "Покківська газета" вражає і не навести хоч частку цих перлів було б нечемно і несправедливо: "либу єхидну давить, попадалово, хай хоч дупа з ручкою, тільки на очку і читатиме, пофіґачили, ясний – красний, як гукнеться, так відпукнеться, нехило, бляха-муха!, суко, сочок , вважаючи неприкольною і неґламурною, пищить у їхніх яйцях, блін марской, тусняк , по безпрєдєлу, жлобкуватої шелупоні, мутне зажерливе мудило, класна хавіра, тут така муйня, фіґня, лох галімий, ти і залупив, заліпуху прогнати, здрастуй, дупа – новий рік, прикидати хрін до носа, а сам потроху хаваю ситуацію, мулька, хер гну, базару нема, зовсім не кліматило нам, левові пред’яви, запохабити компот, щоб не задурачити їй, як останній протухлий дупель, таку шоблу, ту шмару, вирішив з’їхати по-рихлому, наша мастирка, обкалампоцую, задрушляв, не пускаючи до своєї терки, припарок довбонутий, понтогони, гнали протокольний порожняк, бздо пішло, чучундро, під час Нурового шмону, я за базар відповів, закіпешували, старпер у кліфту, тра бути останньою сукою, щоб оце здриснути, прикололися , прохавав момент я, гониво, відфільтрував базар, типу все ніштяк, налапшати , пофіґень, вийожувались, базлати, ботанів, чікі-пікі, пафос і роко-бароко, мені не хотілося за них мазу тягти, хезати де прийдеться, бля буду, цими мокрожопими муделями, зліпивши горбатого фуфлижників , закіпешував, волини.
Вражає! Цією "мовою" говорить виключно ГГ-шляхтич-браконьєр, тобто розповідь у цій частині твору йде виключно від його імені, а всі інші герої чомусь розмовляють нормальною, не блатною мовою. Для більшого контрасту, зустрічаються іноді міркування ГГ і іншого порядку: "надав допомогу з міркувань доцільного використання робочої сили", "усі хіміки були звинувачені у виготовленні отрути, медики – у вівісекції, "я знайомий з деякими відомими поетами, дружу з ними, цілую при зустрічі, хвалю їхні вірші, як подобаються, мовчу, якщо – ні, і дуже дорожу цими знайомствами, подобається мені це діло – читати.
Читаючи другу частину твору, перед очима невідступно стоїть мармиза одного з героїв Жори Делієва з "Маски-шоу", а саме такого собі "приблатньонного" живчика, якому все, трохи не жартома, вдається, бо так вже воно за сценарієм і у який би він негаразд не потрапляв, ми заздалегідь знаємо, що він з честю з нього виплутається.
- "У Відомлі розмовляють руттійським діалектом небесної мови: руттійський, сильбертальський та партеренський діалекти небесної я більш-менш знаю. Не говорячи вже про високу небесну. А цією так писали романи великі майстри минулого років сто – сто п’ятдесят тому, тепер так розмовляють лише попи у соборах небесних народів." Цей ГГ-браконьєр є справжнім поліглотом, бо знає всі діалекти всіх навколишніх мов і навіть дещо розуміє небесну мову, тобто мову, якою розмовляють прибулі земляни.
Іноді автор постскриптум вводить якісь додавання з дитинства ГГ, аби можна було якось виправдати його теперішні дії, або коли за сюжетом йому потрібно щось зробити за його невідомими здібностями. Тобто наявна постлітературна обробка, яка на жаль, носить поверхневий характер і сильно кидається в очі. Чи то не було часу чи бажання, але такі додавання не існуючих раніше рис, навичок чи здібностей ГГ не додають цілісності аморфному образу ГГ.
- наявність глобусу Терри у канцелярії лісництва, сольник відомого тамтешнього співака, який він випустив поза групою, оприлюднення статей скандальним юним журналістом, наявність газет, що може собі дозволити виписувати бідний браконьєр, наявність промислово переробленого гасу, хоча він використовується лише для каганців - таких дрібничок можна перераховувати по кілька на кожній сторінці.
А тепер про головне: червоною стрічкою крізь твір проходить твердження, що колись, на населену гуманоїдами планету, які абсолютно у всьому фізіологічно не відрізнялися від людей, закинуто з планети Земля на заслання більше двох тисяч землян, які не захотіли певним чином модифікуватися. Прибульці були озброєні променевою зброєю і в короткий час завоювали значну частину території. Аби вони на майбутнє не стали конкурентами жителям Землі, їм "Небом же (союзом планет) поставлено межу знань, якої нам (тодішнім переселенцям-землянам) не дано подолати - яким чином неможливо вивчати природу або вдосконалювати технологію". Від змішаних шлюбів метиси говорять лише суржиком і є безплідними, але газ-дим з жерла вулкану змушує наприкінці книги мутувати мешканців потрібної автору території Гряди і вони цю перешкоду успішно віднині долають. За час життя на Террі колишні земляни втрачають всі навички (забувають навіть для чого є колесо і не навчилися одомашнювати свійських тварин - корів) повертаючись у загальний для жителів Терри суцільний суспільний стан феодалізму. Тут би автору розкритися в царині стім-панку, але на 2006р це, мабуть, не судилося.
Що сказати? Чомусь герої Ж.Верна на "Загубленому острові" змогли якось не стати на ступінь нижче у власному розвитку, а більше двох тисяч землян змогли вщент деградувати. Прибульці-земляни у другій частині твору небезуспішно нашвидкуруч намагаються відтворити дизель, а першопереселенці по собі не лишили навіть будь-яких артефактів. Надто багато чого у творі, що кидається в очі кричущою непереконливістю, я не навожу, бо аналіз і так вийшов завеликий.
Яке загальне враження? Твір дуже сирий, у ньому є величезна купа кричущих недоречностей, але, зважаючи на молодий вік його потенційних читачів, він має безперечне право на існування і може бути їм цікавий. У цьому творі, як у більшості фентезійних творів, багато різнопланових персонажів, але обіграні вони не надто творчо - психологічні портрети навіть ГГ страждають на численні протиріччя, а другорядні персонажі так взагалі скидаються на декорації, що ожили на певний час. Дорослій же людині надто важко сприймати численні сумнівні авторські припущення. З часу написання подібних за сюжетом творів написано багато і серед них "Саги Терри" не справляють враження чогось виняткового. Іноді про щось подібне кажуть народними словами "поверхаххапайко", тобто навалено у творі всього по вінця, але описано все лишень фрагментарно, а тому не виникає відчуття загальної цілісності твору.
P.S - мовний аспект, особливо в другій частині твору, викликав моє щире здивування і занепокоєння, особливо в світлі прийняття Радою зловісного мовного закону.
Немає коментарів:
Дописати коментар